Повернутися до звичайного режиму

/Files/images/1315053688.jpg

Частка

Ча́стка — службова частина мови, яка надає слову чи реченню додаткових відтінків або служить для творення деяких граматичних форм і нових слів.

Стародавні латиняни називали частку particula. В українській мові термін частка з'являється тільки з 1926 року. Закріпив його «Український правопис».Також є така легенда, що колись всі частки були "приклеєні" до інших слів, потім їх відділили і відтоді вони стали просто частками.

За роллю в слові і в реченні є:

  • формотворчі — служать для творення дієслівних форм
  • словотворчі — служать для утворення нових слів (у складі похідних слів стали префіксами і суфіксами)
  • заперечні — надають заперечного значення тому слову, перед яким стоять
  • модальні — вносять різні смислові відтінки в речення, а також виражають почуття і ставлення того, хто говорить до висловленого.

До модальних часток належать:

  1. Вказівні (ось, осьде, он, от, ото, це, оце)
  2. Означальні (якраз, ледве, просто, прямо, власне, майже, саме)
  3. Заперечні (не, ні, ані)
  4. Обмежувально — вказівні (тільки, лише, хоч, хоч би, виключно)
  5. Підсилювально — видільні (і, й, та, таки, аж, навіть, вже, ж, же, бо)
  6. Наказові (хай, нехай, бодай, (давай немає такого слова в українській мові))
  7. Умовні (би, б, ну)
  8. Стверджувальні (так, отак, еге, авжеж, отож, гаразд)
  9. Питальні (чи, невже, хіба, та ну, що за)
  10. Порівняльні (мов, мовби, немов, наче, неначе, начебто, ніби, нібито)
  11. Окличні (як, що за)

ЧасткаПохідні слова
ні (ані)ніхто, ніде, ніякий, нічий, аніскільки
неневеселий, недалеко, неабиякий
дедещо, деколи, деякий
абиабихто, абикотрий
чичимало
сьщось, кудись, чомусь, якогось, якийсь
будьбудь-який, будь-де
небудьхто-небудь, де-небудь
казнаказна-скільки, казна-коли
хтознахтозна-де, хтозна-чий

Правопис часток

Частки пишуться окремо, разом і через дефіс.

  1. Частки би(б), же (ж), то, ось, он пишуться окремо від інших слів (сказав би, адже ж, що то за, ось коли, он який). Разом вони пишуться в складі сполучників та інших часток (авжеж, атож, аякже, таж, мовби, начебто). Залежно від вимови частки ось і он можуть писатися разом і окремо (осьде (ось де) і онде (он де)).
  2. Разом пишуться частки аби-, де, -сь, ані-, ні-, чи-, як-, що-, чим (чимшвидше, якраз, ніскільки, анітрохи, дехто, абиде, хтось).
  3. Через дефіс пишуться частки казна-, хтозна-, будь-, небудь, -бо, -но, -то, -от, -таки (де-небудь, хтозна-який, як-от, пиши-но).
  4. Пишуться окремо, якщо між часткою й словом, якого вона стосуються, стоїть інше слово (аби до кого, що ж до, якби ж то, все ж таки, будь на якому).

Односкладні речення

/Files/images/87932252.jpg

Односкладні — це такі речення, граматична основа яких має у своєму складі лише один головний член (підмет або присудок), другий головний член непотрібний, бо зміст речення зрозумілий без нього.

Залежно від способу вираження та значення головного члена односкладні речення поділяються на два типи:

  • 1. Із головним членом-присудком (Вечоріє. Пахне м'ятою);
  • 2. Із головним членом-підметом (Літо. Погода. Краса).

Односкладні речення, як і двоскладні, можуть бути непоширеними (Літо. Погода) і поширеними (Довгождане літо. Чудова погода).

Односкладні речення можуть бути частинами складного речення: Заграй мені мелодію любові, ту, без якої холодно, словам (Л. Костенко).

Розрізняють кілька типів односкладних речень із головним членом-присудком, залежно від того, що цей присудок означає і чим він виражений:

  • Означено-особові речення, в яких головний член вказує на те, що дія виконується або виконуватиметься певним предметом чи особою, і який виражений дієсловом у формі 1-ої або 2-ої особи однини чи множини теперішнього або майбутнього часів дійсного способу (Поїдемо поговорити з лісом … — Л. Костенко; Відмикаю світанок скрипічним ключем. — Л. Костенко) і дієсловом наказового способу (Зіграй мені осінній плач калини. — Л. Костенко). На певну дійову особу (я, ти, ми, ви) в означено-особових реченнях вказують особові закінчення дієслів-присудків (розумію, розумієш, розуміємо, розумієте; зрозумію, зрозумієш, зрозуміємо, зрозумієте; зрозумій, зрозуміймо, зрозумійте).

Означено-особові речення часто виражають різні спонукання до дії — прохання, накази, побажання, заклики:

  1. Бережи рідну землю!.
  2. Любіть травинку і тваринку, і сонце завтрашнього дня … (Л. Костенко).
  • Неозначено-особові — це такі речення, в яких дійова особа мислиться неозначено, більша увага зосереджена на дії, на події. Присудок у неозначено-особових реченнях виражається дієсловом у 3-ій особі множини теперішнього чи майбутнього часів або у формі множини минулого часу:
  1. У газетах детально описують події тижня.
  2. Задзвонили у Констанці рано в усі дзвони (Шевченко).
  3. Виступ президента покажуть по телебаченню.

Неозначено-особові речення широко вживаються в науковому стилі: У давнину писали на глиняних табличках, папірусах, пергаменті.

  • Узагальнено-особові речення, в яких присудок виражається формою 2-ої особи однини теперішнього чи майбутнього часів (рідше — 3-ої особи множини та наказового способу), але виконувач дії не називається, бо дію може виконувати кожен. Узагальнено-особові речення вживаються переважно у приказках та прислів'ях, а також у художньому стилі мовлення:
  1. Шилом моря не нагрієш.
  2. Готуй сани влітку.
  3. На переправі коней не міняють.
  • Безособові речення, в яких дійова особа граматично не виражається. Головний член у безособових реченнях буває виражений:

безособовим або особовим, що має безособове значення, дієсловом: Смеркалося… Огнем кругом запалало (Шевченко). А на небі зчинилась гуркотнява: кидало колоддям, ламало, трощило (Васильченко). дієслівними формами на -но, -то:

  1. Ранено в груди тяжко, а волосся тільки обсмалено порохом (Головко).

неозначеною формою дієслова або неозначеною формою дієслова у поєднанні з прислівником чи присудковими словами треба, можна, жаль, шкода, слід:

  1. Ніколи не забути шкільних років.
  2. Вибрати не можна тільки Батьківщину (Симоненко).

прислівником (зі зв'язкою або без неї):

  1. У коморі було тихенько, як у вусі (Марко Вовчок).
  2. Так тихо, тихо скрізь (Тичина).

словами нема, немає, не було, не буде, при яких є додаток у родовому відмінку:

  1. Ніде немає літа (Л. Костенко).

Безособові речення часто трапляються в художньому стилі мовлення.

  • Односкладні речення з головним членом-підметом — це називні речення, в яких стверджується наявність предметів чи явищ. Головний член виражається іменником у називному відмінку (Хвилини. Дні. Роки). При ньому в реченні можуть бути означення і додатки: Пекучий день… Лісів солодка млява:… Смага стежок… Сонливиці левади,.. (Л. Костенко).

Інколи називні речення можуть починатися вказівними частками ось, он:

  1. Он Говерла. Ось гуцульський край.

Називні речення вимовляються з інтонацією повідомлення. Вона часто вживаються в художньому, публіцистичному та розмовному стилях мовлення.

  • Послідовність розбору односкладного речення
  1. Навести речення.
  2. Охарактеризувати його за метою висловлювання, інтонацією, за наявністю другорядних членів.
  3. Довести, що речення односкладне.
  4. Визначити тип односкладного речення.
  5. Вказати, чим виражений головний член односкладного речення.

/Files/images/fountain-pen-ready.jpg

Кiлькiсть переглядiв: 495

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.