8 січня

Народився Василь Симоненко

«І якщо впадеш ти на чужому полі, Прийдуть з України верби і тополі, Стануть над тобою, листям затріпочуть, Тугою прощання душу залоскочуть. Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину» (Василь Симоненко)

Гра долі Василь Симоненко

(1935, с. Біївці Полтавська область –1963) – український поет і журналіст, майстер ліричного вірша.

Цього дня народилася людина, яка Україні і всьому світові ще раз відкрила і показала справжнє демонічне лице більшовицької влади. Саме він разом з Аллою Горською і Лесем Танюком обійшли десятки прикиївських сіл, опитали сотні тамтешніх жителів і виявили урочища, де, за свідченням селян, більшовицькі кати ховали сліди своїх мерзенних злочинів.

Саме за участю Симоненка на основі незаперечних речових доказів для людства були відкриті таємні братські могили жертв сталінізму на Лук'янівському і Васильківському кладовищах, у хащах Биківнянського лісу.

За його участю тоді ж був написаний і відправлений до Київської міськради Меморандум із вимогою оприлюднити ці місця печалі й перетворити їх у національні Меморіали. Звичайно, Київська міськрада брутально зігнорувала заклик поета до морального очищення перед нагло убієнними.

А влітку 1962 р. на залізничному вокзалі в Черкасах, побачивши у редакційному посвідченні прізвище Симоненко, і зрозумівши, що перед ним відомий поет, двоє чергових міліціонерів раптом ніби показилися — вони безцеремонне скрутили Василеві руки й на очах здивованого натовпу потягли силоміць до вокзальної кімнати міліції і жорстоко побили.

У зв'язку з тим, що влада всiляко боролась з Василем Симоненком, можна зробити висновок, що це побиття не було випадковим. Після цього побиття у Василя відмовили нирки і він незабаром помер. Офіційно – від раку. Проте все його життя і останні записи у щоденнику свідчать, що випадковостей у житті не буває…

"Друзі мої принишкли, про них не чути й слова. Друковані органи стали ще бездарнішими й зухвалішими. «Літературна Україна» каструє мою статтю, «Україна» знущається над віршами. Кожен лакей робить, що йому заманеться... До цього ще можна додати, що в квітні були зняті мої вірші у «Зміні», зарізані в «Жовтні», потім надійшли гарбузи з «Дніпра» й «Вітчизни»...

6 січня

Народився Василь Стус

"Як добре те, що смерті не боюсь я..."
Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
Що вам, богове, низько не клонюся
в передчутті недовідомих верств.
Що жив-любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
і в смерті обернуся до життя
своїм стражденним і незлим обличчям,
як син, тобі доземно поклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі,
і чесними сльозами обіллюсь.
Так хочеться пожити хоч годинку,
коли моя розів'ється біда.
Хай прийдуть в гості Леся Українка,
Франко, Шевченко і Сковорода.
Та вже! Мовчи! Заблуканий у пущі,
уже не ремствуй, позирай у глиб,
у суще, що розпукнеться в грядуще
і ружею заквітне коло шиб.

/Files/images/8913820_a3adf53.jpg

Певний час життя цього поета-бунтаря проходило по усталеному для тих часів режимі. І якби не його спротив радянській системі, то не виключено, що Стус міг прожити ще довго, досягнувши успіхів на літературній ниві, пише газета «Вісник».

Народився він 6 січня 1938 року на Вінниччині у селянській сім’ї. Дитинство і юність пройшли на Донбасі – його родина переїхала туди у пошуках кращого життя. Школу закінчив зі срібною медаллю, історико-філологічний факультет Донецького педінституту – із червоним дипломом. Відслуживши в радянській армії, викладав українську мову та літературу у школі, працював літературним редактором газети «Социалистический Донбасс». У 1963 році вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка Академії наук УРСР. Друкувався у журналі «Дніпро».

Навчаючись в аспірантурі, пише велику літературознавчу працю про трагедію таланту визначного українського поета Павла Тичини – «Феномен доби». Вже цією роботою він зарекомендував себе «неблагонадійним», бо пізніше ця праця фігуруватиме у кримінальній справі Василя Стуса як вагомий «доказ» антирадянської пропаганди.

У ті непрості часи той, хто не зміг пристосуватися до системи, фактично підписував сам собі вирок. У вересні 1965 року після перегляду фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» відбувся відомий виступ у кінотеатрі «Україна» з приводу арештів серед української інтелігенції.

За участь у цій антирежимній акції Стус втратив можливість друкуватися, його відрахували з аспірантури, а прізвище з’явилося в особливому списку КДБ. Найгірше те, що йому було важко влаштуватись на роботу, навіть кочегаром. Потім слідували арешти.

Після першого, у січні 1972 року, поет отримав п’ять років таборів і три роки поселення. Через вісім місяців після звільнення, у травні 1980 року, відбувся другий арешт, – дали уже 10 років таборів особливого режиму і п’ять поселення, як для небезпечного рецидивіста. Адвокатом на судовому процесі Василя Стуса був відомий нині прокучмівський політик Віктор Медведчук. Можна уявити суто символічну роль адвоката у ті часи, тим більше, такого вишколеного кар’єриста, зазначає видання.

Читаючи щоденник Стуса, стає зрозумілим, що він свідомо вибрав свою долю і не збирався здаватися, знаючи, який кінець його чекає. Він з піднесенням сприйняв спротив поляків: «У тоталітарному світі немає жодного іншого народу, який би так віддано захищав своє людське і національне право. Як шкода, що Україна не готова брати уроки у польського вчителя». А про свій народ писав: «Українців пресують передусім. Ця тюрма – антиукраїнська за призначенням. Отже, загроза українського бунту для влади дуже страшна».

Доведений до краю, Василь Стус зрікся радянського громадянства наприкінці 1978 року. «Заборона займатися творчою роботою, постійне приниження моєї людської і національної гідности, стан, за якого я чую себе річчю, державним майном, яке КДБ вписало на своє конто; ситуація, за якої моє почуття українського патріотизму відведено на ранґ державного злочину; національно-культурний погром на Україні – все це змушує мене визнати, що мати радянське громадянство є неможливою для мене річчю. Бути радянським громадянином – це значить, бути рабом. Я ж до такої ролі не надаюся». Але ніхто його із Союзу не випустив.

При слабкому здоров'ї вирватися живим з неволі було неможливо. Режим це знав, а тому й виголосив 1980 року смертоносний вирок – 15 років тюрми! І 4 вересня 1985 року в 36-му концтаборі на Уралі у 47 років Василь Стус помер.

Помер «не природною смертю, а внаслідок повільного, садистичного вбивства, розтягненого на довгі роки витончених і невитончених катувань» писали до дня його кончини в роки незалежності. І з цим не можна не погодитись…

Цікаві факти про Юрія федьковича

Юрій Федькович (повне ім’я і прізв. – Осип Домінік Гординський де Федькович; 1834-1888) – буковинський письменник, перекладач, освітньо-культурний і громадський діяч. Уродженець буковинської землі.

Дома, однак, не називали поета ні Домініком, ані Осипом, але Юрієм. Се ім'я прийняв він пізніше урядово, коли коло р. 1854, будучи в війську підофіцером, перейшов по всім формальностям на обряд греко-православний. Коли до того нагадаємо, що прізвище Федькович було шляхетським придомком названого його батька, а радше вітчима Адольфа Гординського, то зрозуміємо розмаїття імен, прізвищ та підписів буковинського поета: Осип, Домінік, Юрій, Ігор (так підписувався він у пізніших літах життя, під впливом поеми "Слово о полку Ігоревім", яку навіть переклав на руську мову - прим. Колесси), Городенчук, Гординчук, Федькович, Коссованючок, Коссованюк, Коссован і т. і.

Національний банк України випустив ювілейну монету «Юрій Федькович» (в обігу з 26 липня 2004 p.). Монета продовжує серію «Видатні особистості України».

/Files/images/ua_n_0113.jpg

Родинна хата Федьковичів є типовою гуцульською дерев’яною хатою, трохи подовженою за звичайні, без додаткових прибудов. Є тризрубною в плані, побудована з ялинових зрубів, і складається з сіней та двох кімнат: маленької житлової та великої світлиці.

Сьогодні садиба Федьковичів є справжнім етнографічним музеєм Гуцульщини. Його експонати, однотипні з оригіналами, пронизані гуцульським народним духом. Тут можна ознайомитися з національними костюмами, побутом, основними видами гуцульського мистецтва від дерев’яного різьбленого начиння до архітектури житлового будинку.

/Files/images/2699c35fb67a.jpg

Кiлькiсть переглядiв: 458

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.