Різдвяні традиції в Україні

Надвечір’я Різдва, Святий Вечір, - то найважливіша частина святкування. Кожне дійство в цей вечір має своє особливе значення. Ще задовго до Різдва під час зажинок господар перший сніп пшениці(вівса, жита) лишав на «дідуха». Саме цей найважливіший сніп пшениці, «дідух», буде урочисто внесений до хати господарем, поставлений на найпочесніше місце у світлиці – на покутті під образами. При цьому хазяїн промовляє: «Дай Біг на щастя, на здоров’я, на той Святий вечір». В сучасний оселях «дідух» ставлять в кутку недалеко від образів. Він (ще з поганських часів) представляє духи предків, які приходять на Різдво в гості. До святвечірніх традицій належить і сіно під скатертиною на столі, бо ж Ісус спочивав на сіні; на кутах стола розкладають по зубчикові часнику «проти злих сил». На підлогу стелять солому, на ній розкидають горішки та цукерки для дітей. На столі ставлять і запалюють свічку, яка буде горіти весь Святий вечір як пам’ять померлих родичів та близьких, всіх тих, хто помер за Україну.

Сімейство вмивається, бо треба змити весь бруд – фізичний і моральний; молиться і збирається навколо столу.

До Святої вечері сідають, коли на небі покажеться перша зірка, як колись показалась над віфлеємським вертепом. На столі 12 страв на честь дванадцяти апостолів. Страви пісні, безм’ясні, бо перед кожним великим святом повинен бути піст. Вибір страв в кожної місцевості свій, але є і обов’язкові – білий хліб(калачі), кутя – варена пшениця з маком та медом, часом з горіхами, родзинками чи курагою. Кутя – страва поминок по померлих (коливо) і її включають у Святу Вечерю на знак злуки всіх членів роду: живих і померлих. У нас на Галичині подають пироги(вареники) з картоплею, капустою чи грибами, варену капусту з квасолею, рибу, пампушки, узвар, печиво тощо. Святвечірні страви мають зображувати дари землі, води, повітря, що за них дякуємо Богові у Святій Вечері. На початку вечері всі діляться просфорою, білим хлібом. Кожен з’їдає кусень просфори та бажає всім щасливих свят і всього добра. Ще подекуди і зараз господар набирає ложку куті і символічно «кидає» на стелю, малюючи хрест ( а колись то по-справжньому кутею робився такий хрест). Починається частування. Добрим словом згадується і минулий рік, звучать побажання добра і щастя в році наступному.

/Files/images/64504466-TWINKLE.gif

Колись, ще до християнства, в Україні, у день зимового сонцестояння люди знали, що це є переломний період у природі. В цей час йде гостра боротьба добра і зла, постають поруч кінець і початок, бо 25 грудня день найкоротший, а ніч - найдовша. Давня людина вважала, що за народними легендами в цю ніч відкривається світ (світ богів - небесний, світ людини - земний, світ підземних багатств та померлих предків - підземний). 25 грудня сонце вмирало, але потім знову народжувалося.

Всеслов'янська богиня неба Коляда (коло-сонце) народжується, живе і вмирає щодоби і щороку. За річний цикл сонце проходить той же шлях, що й природа, і людина. Тоді людина вірила, що своїми магічними діями, обрядовими піснями, закличками вона може допомогти природі, Сонцю в боротьбі з темними силами. І Коляда - це перше свято на честь Сонця в річному циклі, нею починаються зимові хліборобські святки. Різдво святкується на 15-й день після найдовшої ночі.

У різдвяних звичаях раніше і сьогодні бачимо ряд дохристиянських елементів, які мали своє призначення в тому, що закликали добрий урожай у наступному році, багатство і добробут господарям, щастя і здоров'я всім членам родини. Про все це співається в колядках. Колядки - це архітвори українського народу, і самобутність їх у тому, що в них гармонійно поєднується давнє і нове, загальнолюдське і національне, релігійне і світське. Інакше кажучи, колядка - це величальна пісня на честь Коляди, тобто Небесної матері новонародженого Сонця, матері Світла. Коляда славить початок нового річного кола обертання Землі навколо Сонця. Коляда-батько - уособлення Сонячного Хліборобського Духа. Недарма сніп пшениці ("дідух") із застромленою ложкою за перевеслом вноситься в оселю тільки господарем перед вечерею, ставиться на почесному місці - на покутті, під образами. Покуття - найпочесніше місце в хаті і завжди знаходиться у тому кутку, що до сходу сонця. Господар за традицією бажає всій родині радісних свят, здоров'я, щастя. "Дідух" з прадавніх часів уособлював дух предків, які приходять на Різдво у гості. А ще "дідух" - це священний культ хліба, возвеличення працьовитих господарів. До святвечірніх символів належать кутя, сіно, зубчики часнику, свічки, солома, горіхи, ласощі для дітей. Відродити у дітей пошанування до членів родини, які збираються за одним столом і ділять святкові страви навіть з тими, хто знаходиться далеко від отчого порога, і з тими, хто не дочекався спільної вечері, дуже важливо сьогодні.

Є ще інше, церковне, тлумачення відзначення Різдвяних свят. Різдвяні свята - це сполука трьох свят.

Перший день - це свято Різдва Христового, тобто народження Святого дитяти - Ісуса, який прийшов, щоб відкупити рід людський через непослух наших прародичів. Різдво Христове - це найважливіша подія в історії людського роду, бо вона започаткувала християнську добу і стала висхідною точкою, від якої означуємо події світу. Від Різдва взяли свій початок і основу Богоявлення, Великдень, Вознесіння та ін.

Різдво – то час співання коляд. Їх співають за столом. З нетерпінням чекають колядників, які цього вечора будуть іти від хати до хати, щоб прославляти народження Ісуса Христа і побажати кожній родині щастя, процвітання, добра, миру, багатства, любові. Колядують у нас переважно хлопці, але можуть ходити ватаги парубків і дівчат. А от дівчата не колядують (хіба що переодягнуться в колядників). До колядування діти готуються заздалегідь, організовують цікаві вертепи.

Ось зазвучав дзвіночок – ознака, що до хати йдуть колядники: «Пане господарю, чи дозволите колядувати?» Господар дозволяє, і звучать колядки або розігруються вертепні сценки. Прихід колядників вважався доброю ознакою для хати. Адже вони бажали господарю, господині, їх дітям, присутнім родичам всього найкращого на весь рік. Чим більше колядників побуває на Святий Вечір і Різдво, тим багатша, щасливіша і здоровіша буде родина.

Добрий вечір тобі,

Пане господарю, радуйся!

Ой радуйся, земле,

Син Божий народився.

Застеляйте столи

Та все килимами, радуйся!

Ой радуйся, земле,

Син Божий народився.

Та кладіть калачі

З ярої пшениці, радуйся!

Ой радуйся, земле,

Син Божий народився!

Другого дня святкуємо Собор Пресвятої Богородиці. В службі цього дня церква звертає увагу на найближчих осіб Ісуса - Пречисту Діву Марію та cв. Йосипа. В цей день свята родина втекла до Єгипту, щоб врятувати від смерті Ісуса.

Третього дня - свято Первомученика Степана, який загинув за віру в Христа: це тлумачення виникло із прийняттям християнства.

КОЛЯДА. Колядувати ходять діти, дорослі парубки та дівчата, люди старшого віку. Колядувати починають не в усіх місцевостях України одночасно: на Покутті діти ідуть колядувати вже на Святий вечір; на Слобожанщині (колишній Гетьманщині) та на Гуцульщині - у перший день Різдва Христового, після того, як у церкві скінчиться богослужіння; на Західному Поділлі йдуть колядувати на другий день свят уранці. Колядують діти, дорослі парубки та дівчата, а на Галичині інколи колядують і ґазди, але по всій Україні першими йдуть колядувати діти.

На Великій Україні діти носять вечерю до своїх близьких родичів: онуки - до баби й діда, племінники - до тітки і дядька, хрещеники - до хрещених батьків.

ВЕРТЕП. У день Різдва Христового грамотні міщани, дяки, школярі та церковні співаки збирались і носили по хатах відомий театр під назвою вертеп.

Походження вертепу можна віднести до часів гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, до 1600 -1620 років, коли цей гетьман відновив Київську братську школу і Академію.

Польсько-український етнограф Еразм Ізопольський стверджує, що вертеп в Україні виник і найбільше поширився в 1591-1639 роках. Отже, маємо підстави вважати, що вже в XVII ст. виставляли на Різдво вертепну драму - це був загальновідомий і по всій Україні поширений звичай. Але якщо про вертеп взагалі ми маємо згадки в нашій літературі з XVII ст., то тексти вертепної драми дійшли до нас тільки з другої половини XVIII ст. Причина цього криється, мабуть, в "усній традиції" вертепної драми. Текст вертепу напевно знали всі бурсаки, дяки та співаки в тодішній Україні, а тому записувати та ще й зберігати текст вертепу не було потреби. Етнограф Микола Маркевич докладно описав вертеп другої половини XIX ст. "Наш вертеп є похідний будиночок з двома поверхами. Зроблений він з тоненьких дощок і картону. Верхній поверх має балюстраду, за балюстрадою відбувається містерія: це - Віфлеєм. На нижньому поверсі трон царя Ірода; долівку обклеєно хутром для того, щоб не видно було щілин, якими рухаються ляльки. Кожну ляльку прикріплено до дроту; під долівкою є кінець цього дроту: за цей кінець, придержуючи ляльку, вертепник вводить її в двері і водить у напрямку, який для неї необхідний. Розмова від імені ляльок відбувається поміж дячками, співаками і бурсаками то пискливим голосом, то басом - відповідно до потреби. Вся друга частина вистави відбувається на нижньому поверсі".

Що ж до тексту вертепної драми, то це - цікаве поєднання книжних елементів з елементами народними. Вертепна драма складається з двох частин: різдвяної драми і механічно приєднаної до неї сатирично-побутової інтермедії. Перша частина вертепу, що зветься "святою", - більш-менш стійка, а друга, народна, змінюється в залежності від місцевих умов, історичного періоду та здібностей самого вертепника.

Обидві частини - "свята" і народна - різняться між собою ще й мовою. Перша частина написана старою "книжною" мовою з великою кількістю церковнослов'янізмів, а друга - створена народом і мало чим різниться від сучасної української мови.

З давніх-давен на Різдво збирається вся родина, а якщо прийдуть гості, навіть несподівані, їх обов'язково запросять до столу, бо вони, за повір'ям, принесуть на весь рік радість.

Традиційно готували гуску або індичку, а ще свинячу голову з хроном. Запечені ковбаски з м'ясом, гречкою, лівером, від яких теж слинки текли. Адже саме перед Різдвом заколювали кабанця. На Різдво обов'язково була й щедра кутя. Ласували й медовими шуликами з маком.

ГОЛОДНА КУТЯ. 18 січня православні християни відзначають переддень останнього різдвяного свята Хрещення Господня - Водохресний Святвечір. Цього дня треба дотримувати суворого посту - не дозволяється їсти м’ясо, молочні продукти, яйця і навіть рибу.

День Хрещення по-іншому називається Богоявленням, оскільки, за Євангелієм, в момент хрещення Ісуса Христа у водах Йордана Бог явив себе в трьох своїх іпостасях - Отця, Сина і Святого Духу. У Святвечір, як і на саме свято, здійснюється чин Великого освячення води. За урочистістю обряду це одне з найкрасивіших свят. Освячення води проходить не тільки в храмах, але й на річках і озерах. Водохресна вода вважається великою святинею: нею окроплюють храми, ікони, житла. Вважається, що водохресна вода зміцнює людину фізично і прояснює духовно.

У Водохресний святвечір постять до першої зірки, як і в Різдвяний Святвечір, проте подальша трапеза повинна бути набагато скромнішою. Не випадково її називають «голодною кутею». Крім того, до трапези необхідно було провести генеральне прибирання і повимітати бруд навіть з найдальших кутків.

Освяченою водою господар колись також кропив усіх членів сім'ї, хату, подвір'я, господарські будівлі, домашню худобу, сільськогосподарський реманент.

Кропилом служив пучечок колосків із «дідуха», або із засушених васильків. Водночас, один із членів родини писав крейдою або олівцем хрести на хатніх речах, начинні, дверях, вікнах, одвірках, господарських спорудах. На території західноукраїнських земель хрести виписували часто розведеним на посвяченій воді тістом.

Перед самою вечерею знову окроплювали хату свяченою водою та обкурювали зіллям. Далі господар заміщував кутю (з маком, медовою ситою, горіхами), набирав її у ложку й, ставши перед вікном або на порозі, закликав мороз (бурю, вовка) куті їсти. Взамін, щоправда, просив не зашкодити людям, полям, посівам і худобі.

БОГОЯВЛЕННЯ ГОСПОДНЄ. ВОДОХРЕЩЕ.

/Files/images/a5d75745a62c.jpg

Одне з двунадесяти неперехідних свят православної церкви. Свято Хрещення Господнього (Богоявлення, Водохреща) встановлено в пам’ять хрещення Ісуса Христа Іоанном Хрестителем в річці Йордан, під час якого, згідно з Євангелієм, на Ісуса зійшов святий Дух у вигляді голуба (звідси назва Богоявлення). Раніше Богоявленням вважалася інша подія - пришестя Христа, яке сьогодні відзначають як Різдво Христове.

Головна подія Хрещення - Водосвячення, для чого в одному з водоймищ на відвіку встановленому місці роблять ополонку - Йордань. Участь в урочистому хресному ході, молебень, отримання святої води - цілий цей день сповнений для християнина особливого значення. Після молебню на річці в ній купаються роздягнені, щоб вилікуватися від хвороб і очиститися від гріхів. Якщо хтось хрещений цього дня - бути йому найщасливішою людиною. Такими ж вдалими цього дня вважаються заручини.

З Хрещення до Масляної - весільні тижні. На Хрещення - остання ніч святочних ворожінь. Іноді дівчата виходили за ворота ворожити на першого зустрічного: зустрінеться старий - не на добре, а зустрінеться молодий хлопець - цього року вийдеш заміж. Іноді перехожого питали, як його на ім’я, щоб дізнатися ім’я майбутнього нареченого.

Кожен господар чи інший член родини в давнину ніс йорданську воду в дім і завжди перед їжею вся сім’я пила її. Предки вбачали у святі Водохреща єднання душі людської з душею природи. Саме в цю пору зима віддає всі свої сили на боротьбу з наближенням літа: починаються люті морози, страшні для садів і озимини, зростають простудні хвороби і падіння худоби. Ось чому напередодні Водохреща колись на всіх вікнах і дверях випалювали вогнем або малювали крейдою хрести, щоб нечисті духи не мали доступу до обійстя; у деяких місцевостях носили при цьому два пироги як жертвоприношення. Вода, набрана в посудину на Водохрещу, наділялася особливими лікувальними властивостями. Дівчата, умиваючись водою з джерела над сухарем із пшеничного борошна потім висушували їх, товкли й давали до страви хлопцям - щоб одружилися з ними. Ця ж вода використовувалася і в разі хвороби тварин.

Традиції та повір’я на Водохреща

За кілька днів до Водохреща, або ж увечері 18 січня, молодь у давнину йшла до водойми й там парубки вирубували з криги хреста «Йордана», виймали його і ставили поруч з ополонкою та обливали червоним буряковим соком і прикрашали ялиновими гілочками.

19-того січня до річки на посвяття йшли старі і малі. Це двонадесяте свято було встановлене на згадку про чудесне Богоявлення Пресвятої Трійці на р. Йордан, де проповідував та охрещував пророк і предтеча Іоанн Хреститель.

Саме сюди прийшов Ісус Христос, коли йому виповнилося 30 років. Тоді Іоанн сказав: «Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!» Охрестившись, Ісус вийшов із священних вод р. Йордан. І тоді розкрилися небеса. Святий Дух в образі голуба зійшов на Ісуса Христа, а голос з неба промовив: «Це є Син мій улюблений. У Ньому Моє благовоління». Так була явлена Пресвята Трійця: Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий.

Велике освячення води завершувалося зануренням у воду срібного хреста. Після цього священик окроплював всіх присутніх та воду, яку люди принесли з собою. Матері змочували дітям лоба – «щоб мудра була голова», очі – «щоб добре бачили», вуха – «щоб чули тільки гарні слова».

Дівчата намагалися чимшвидше прибігти з наповненими водою посудинами додому, щоб судилася щаслива доля — якнайшвидше заміжжя. Вони ж вмивалися нею, вкинувши попередньо в посудину з водою гілку калини або коралеве намисто, з надією, що стануть ще вродливішими.

А ще колись вірили, що після освячення води вся нечиста сила вистрибує з неї та мерзне на берегах, аж поки жінки не забруднять воду пранням.

Процес водосвяття супроводжувався, як правило, пострілами з рушниць та підкиданням голубів, які символізували появу «Божого духа». Все відбувалося в урочистій атмосфері. Люди раділи, вітали одне одного зі святом.

Насамкінець парубочі гурти билися навкулачки, щоб визначити, кому дістанеться «орден» — «йорданський хрест» з криги.

Принісши додому посудину з освяченою водою, господиня давала усій родині покуштувати цієї святині, а потім домочадці, розвівши її з хатньою водою, вмивалися.

Трішки води ставили у стебник для бджіл, а в теплу пору року виставляли її посеред пасіки. Використовували хрещенську воду і на початку весняних посівів та під час отелення корів. Певну кількість хрещенської води відливали в пляшечку й зберігали протягом року на покуті біля ікон.

Посвячену воду і дотепер вживають при внутрішніх хворобах, змазують хворі місця на тілі, лікують дитячий переляк та окроплюють породіль після пологів. Зберігають її, як і колись, біля образів у скляному посуді.

У центральних і східних районах України на Водохреща найсміливіші чоловіки, парубки та жінки стрибають в ополонку, бо вірять, що це купання захистить від усіх хвороб протягом року.

Як на Різдво та Новий рік, на Водохреща колись спостерігали за погодою і намагалися спрогнозувати врожай:

  • Удень падає сніг – на врожай гречки: вранці – ранньої, в обід – середньої, а ввечері – для пізньої;
  • Якщо на Водохреща зоряна ніч – вродяться горіхи і ягоди;
  • Коли на Водохреща дерева вкриті інеєм, то навесні у відповідний день треба сіяти ярову пшеницю: «Вродить, як гай!».

20 січня – останній день новорічних свят

Наступного дня після Водохреща – 20 січня – вшановується Іоанн Хреститель (Іван Предтеча).

З цього часу вже переходять до звичайного трудового ритму. Колись господині діставали свої починки (полотно, нитки), які перед Різдвом ховалися подалі від гріха, «щоб лихий ниток не плутав».

І все ж на Предтечу хоч люди й готувалися до господарських справ, важливу роботу не розпочинали. Це був свого роду ритуальний перехід, а тому й казали: «Прийшов Предтеча і забрав свята на плечі».

Кiлькiсть переглядiв: 262

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.